Пише Катерина Шимкевич, історикиня та аналітикиня:
Час від часу в соціальних мережах з’являються публікації про те, що у березні–квітні 2022 року Україна під час мирних перемовин у Стамбулі не захотіла домовлятися з Росією щодо припинення вогню, спровокувавши подальшу ескалацію. Пізніше до цього контексту додався ще один наратив – Україна відмовилася підписувати так звані Стамбульські домовленості, бо Києву це заборонив робити тодішній прем’єр Великої Британії Борис Джонсон.
Подібні фейки, які кремлівська лабораторія пропаганди і дезінформації постійно розробляє і вдосконалює, з’являються в медіапросторі не просто так. Але давайте спочатку розберемося, що таке ці перемовини у Стамбулі та Стамбульські домовленості.
Ультиматум під виглядом переговорів
10 березня 2022 року міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба та міністр закордонних справ РФ Сєргєй Лавров провели зустріч високого рівня під час Дипломатичного форуму в Анталії. Посередником був турецький міністр Мевлют Чавушоглу. Через декілька тижнів відбулися зустрічі офіційних делегацій України та РФ. Україна там представила своє бачення мирної угоди. Зустріч закінчилася безрезультатно і надалі проводилася в онлайн-форматі до середини квітня. Формально перемовини були заморожені, бо пропозиції Києва Москва відкинула. Натомість висунула свої. Це були не конструктивні пропозиції, а ультимативні вимоги.
Україна мала б стати позаблоковою державою з нейтральним статусом, відмовившись від вступу до будь-яких військових альянсів і НАТО, а також відмовитися від розміщення на своїй території іноземних баз, військ чи ядерної зброї, обмежити чисельність армії, надати російській мові статус державної, скасувати усі санкції проти РФ, не розслідувати воєнні злочини, скоєні росіянами, та заборонити «нацизм» (пропаганду якого в Україні заборонено законом ще з 2015 року). Питання Криму і Донбасу Москва хотіла обговорювати окремо, вимагаючи, щоб Україна відмовилася повертати Кримський півострів військовим шляхом. Утім, Кремль був не проти вступу України до Євросоюзу.
Ні про які конструктивні домовленості мова не йшла, Росія просто вимагала від України капітуляції, забуття усіх злочинів, які російська армія коїла на українських територіях з 2014 року.
Угода не була укладена через ультимативний характер російських вимог, а також через виявлення масових воєнних злочинів, вчинених росіянами на Київщині. Якраз наприкінці березня – на початку квітня 2022 року частина Київської області, зокрема, Буча, Ірпінь, Бородянка, були деокуповані Збройними силами України, і увесь світ побачив злочини, які російські військовослужбовці вчиняли тут.
Фейк про тиск Бориса Джонсона
На початку квітня до Києва з неанонсованим візитом завітав тодішній прем’єр Великої Британії Борис Джонсон, який підтримував і продовжує підтримувати Україну. Усі заяви Кремля, спрямовані проти нього, він називав пропагандою та пояснював, що вірити Росії не можна, як і не можна підписувати з нею угоди про мир.
Росіяни використали приїзд Джонсона для того, аби звинуватити Україну у зриві перемовин і поширити дезінформацію про те, що Київ під західним тиском відмовляється від мирних пропозицій Кремля. Це ідеально вкладалося у російський наратив про війну Заходу проти Росії на території України. Так під сумнів ставилася суб’єктність України, відкидалося питання про російську агресію проти незалежної і суверенної держави та підтверджувалася головна думка, що Україна – просто західний полігон для ведення військових дій з РФ. Головними супротивниками Москва у цій дезінформації називала ЄС і НАТО, бо нібито саме ці блоки агресивно ставляться до РФ і хочуть її знищення.
Метод поновлення
Одним із головних методів дезінформації та пропаганди є поновлення фейків, аби підігрівати до них інтерес в інформаційному і медійному середовищі, а також примушувати експертів та користувачів Інтернету обговорювати їх. Мета проста – розганяти інформацію, аби вона набувала деталей, яких ніколи не було. У випадку з т. зв. Стамбульськими домовленостями, які Україна начебто не підписала, Росія прагне не просто наростити на фейк нові вигадані подробиці, а й прагне заплутати читачів, психологічно тиснути на українців та європейців.
Наратив про відмову України у Стамбулі підписати мирний договір з Росією з’явився останніми днями в соціальних мережах не просто так. Україна та Європа готуються до проходження зими, яка може виявитися досить складною, насамперед для українців, бо Росія систематично знищує українські енергетичні об’єкти. Цей психологічний тиск українці вже переживали взимку 2025–2026 років, але зараз ситуація виглядає набагато гіршою через значні руйнування енергооб’єктів. Водночас тиск спрямований на роз’єднання українського суспільства, аби внутрішній спротив влади переріс у протести та демонстрації. У Москви завдання зараз стоїть одне – примусити Україну до капітуляції. Помічником у цьому Росія бачила Дональда Трампа, який в одній зі своїх нещодавніх заяв закликав Україну провести президентські вибори. Для Путіна вкрай важливо позбутися діючої української влади, посилити політичний і суспільний хаос всередині держави.
Перехід до такої тактики зумовлений неможливістю Росії перемогти Україну на полі бою. Упродовж останніх місяців Москва не має для себе позитивних зрушень на фронті, тому вдається до тероризування цивільного населення, цілеспрямованих психологічних атак та тиску. Для того, аби розширити сферу тиску на Україну, Москва вдається до поновлення наративу про т. зв. Стамбульські домовленості, аби і США, і Європа тиснули на українську владу та українців в Україні та за кордоном. За таких умов Путін розраховує, можливо, на те, що Україна погодиться на будь-який мирний план. Так буде доведено, за задумом Кремля, що Україна не є суб’єктом і виконує усі вказівки Заходу, а також, що Росія не агресор, а жертва агресії колективного Заходу.
Важливо пам’ятати, що Москва неодноразово ще буде вдаватися до старих пропагандистських наративів про Україну, ЄС, НАТО, бо програє. Витягування старих фейків, використання перевірених тактик, адаптованих під нові реалії – давні методи роботи Росії, яка прагне домінувати у світі, тероризувати людей і добиватися свого, вбиваючи цивільне населення і вдаючись до відкритих агресивних та геноцидальних дій.